|
Скрудж слухав цю розмову з острахом. Дивлячися на цих людей, що зібралися навкруг своєї здобичі при тьмяному світлі дідової лампи, Скруджеві стало так гидко та ненависно, неначе він дивився на чортів, що торгують людським тілом.
— Духу! — скрикнув Скрудж, увесь тремтячи.— Я бачу, бачу; моя доля могла бути подібна до долі того нещасливого чоловіка; моє життя йшло до того... Боже милосердний! Що це таке?!
Скрудж од ступив з жахом, бо усе змінилося, і він торкався до ліжка, до голого ліжка без завіси, а на ліжку лежало щось накрите подертим простирадлом, щось, хоч і німе, але воно говорило за себе страшною мовою.
В хаті було дуже темно, так темно, що не можна було її роздивитись, хоч Скрудж і озирався кругом, слухаючись якогось невідомого пориву й боячися пізнати, що це за хата... Бліде світло, що проходило знадвору, падало просто на ліжко, а на ліжку лежало тіло того чоловіка, окраденого, покинутого, ніким не оплаканого.
— Духу,— промовив Скрудж,— це страшне місце. Лишивши його, я не забуду науки, вір мені! Ходімо звідси!
Але дух все показував у голови.
— Я розумію тебе,— одказав Скрудж,— я зробив би це, коли б я міг, але несила моя, духу! Я не маю сили!..
Дух знов неначе подивився на нього.
Скрудж повернувся до духа і, дивуючись з того, куди вони йдуть, ішов за ним до залізних воріт. Тут вони затрималися, щоб роздивитися, перш ніж увійти, і побачили кладовище. Отож тут спочиває під землею той нещасливий, що його ймення Скрудж зараз довідається. Це було місце, гідне його: оббудоване навкруги високими будинками, заросле бур'яном, щільно заповнене могилами... Так, гідне місце!
Дух стояв межи могилами й показував на одну з них. Скрудж, тремтячи усім тілом, підійшов до неї. Дух зовсім не змінився, але Скруджеві здавалося, що він читає в його поважній постаті якесь інше, страшне значення.
Скрудж наблизився до духа, увесь тремтячи, і, дивлячися в напрямку його пальця, прочитав на всіма покинутій могилі своє власне ймення: «Ебенезер Скрудж».
— Невже?! — скрикнув Скрудж, упавши на коліна.— Невже той чоловік, що лежав на ліжку,— це я?..
Дух показав пальцем на нього, а тоді знов на могилу.
|
|
