|
Тайні Тім сидів дуже близько від батька. Боб ніжно, ласкаво держав його маленьку худу ручку, немов боявся, щоб хто не одібрав того синочка від нього...
— Духу! — сказав Скрудж так чуло, як він ніколи до цієї пори не говорив.— Скажи мені, чи буде жити Тайні Тім?
— Я бачу порожнє місце в кутку біля каміна і старанно заховану цілою родиною самотню милицю. Якщо ці тіні не зміняться в прийдешності, то дитина вмре.
— Ні, ні! — скрикнув Скрудж.— О ні, добрий духу, скажи, що він буде помилуваний!
— Коли ці тіні не зміняться, то ніхто з моєї родини вже не побачить його тут.
— За здоров'я пана Скруджа! — промовив Боб.— Моєму господареві завдячуємо ми цим маленьким бенкетом. Випиймо ж за здоров'я пана Скруджа!
— Ми йому завдячуємо цим бенкетом?! — скрикнула пані Кретчитова, червоніючи од зворушення.— Я хотіла б, щоб він був тут. Я сказала б йому свою думку про нього. Сподіваюся, що вона б йому прийшлася до смаку!
— Люба моя,— стримав її Боб,— перед дітьми! В день Різдва!
— Звичайно, тільки ради такого великого свята хтось може пити за здоров'я такого поганого, скупого, злого, безжалісного чоловіка, як твій господар Скрудж. Ти, Роберте, добре знаєш, який він. Ніхто не знає цього краще від тебе, мій бідний.
— Люба моя,— лагідно відповів Боб,— сьогодні ж Різдво!
— Я вип'ю за його здоров'я тільки задля тебе і задля сьогоднішнього дня,— сказала пані Кретчитова і потім промовила: — Довгого життя панові Скруджеві! Веселого Різдва й щасливого Нового Року! Я певна, що він буде дуже веселий і дуже щасливий!
За матір'ю випили й діти, це було перше, що вони зробили без щирої втіхи. Тайні Тім випив після всіх, але цей тост не мав для нього жодної ціни. Скрудж був страшилом для усієї сім'ї. Саме його ймення й тепер насунуло якусь тінь, що не розходилася аж п'ять хвилин.
Дух і Скрудж вийшли з хати й пішли вулицею. Тим часом стало темно і пішов великий сніг.
Дух вів Скруджа, але не казав, куди вони йдуть. Скрудж, пильно слухаючи завивання вітру, думав про те, як страшно літати в темряві над невідомою безоднею,— а її ж таємниця глибока як смерть!.. Він здивувався, зненацька почувши голосний втішний регіт. Він ще більше здивувався, коли пізнав голос свого племінника і сам опинився в ясній сухій хаті. Дух, усміхаючись, стояв біля Скруджа й ласкаво дивився на племінника.
Коли Скруджів племінник сміявся, вхопившися за боки, його жінка теж щиро сміялася, і всі зібрані в них приятелі так само сміялися голосно й весело:
— Ха, ха, ха! Ха, ха, ха!
— Він сказав, що Різдво — дурниця! — вигукнув племінник.— Та ще й сам тому вірить!
|
|
