|
— Сьогодні?! — знову здивувався хлопчик.— Та РІЗДВО ж!
— Сьогодні Різдво! — мовив сам собі Скрудж.— Так я не пропустив його! Духи зробили все в одну ніч!.. Вони можуть зробити все, що захочуть. Звичайно, звичайно!.. Гей, слухай, хлопче-молодче!
— Що? — озвався хлопчик.
— Знаєш ти курятну крамницю отам, через вулицю, на розі? — спитав Скрудж.
— Як не знати! — одказав хлопчик.
— Ой, який же ти розумний! — мовив Скрудж.— Оце так хлопчик! А не знаєш ти часом,— чи продали того індика, що за нього дано нагороду на виставці та що висів у тій крамниці? Не маленький індик, а великий?
— Отой індик, що такий завбільшки, як я? — спитав хлопець.
— Що за мила дитина! — скрикнув Скрудж,— чиста втіха з ним розмовляти! Еге ж, голубчику мій, отой самий найбільший індик.
— Він ще й досі там висить,— одповів хлопець.
— Справді? — промовив Скрудж.— То піди й купи його.
— Ну, що це ви, пане? Ви жартуєте?..
— Ні, ні,— мовив Скрудж,— я серйозно; йди, купи його й скажи, щоб вони принесли сюди. Я скажу тоді, куди його однести. А сам вернися разом з крамарем, я дам тобі шилінг, якщо ж ти вернешся швидше, ніж за п'ять хвилин, то я дам тобі півкрони.
Хлопчик полетів, як стріла з лука.
— Я пошлю індика своєму писареві Бобові Кретчитові,— шепотів сам собі Скрудж, потираючи руки й сміючися.— Він нізащо не вгадає, хто прислав!.. Індик удвоє більший від його Тайні Тіма! От буде славна штука!
Рука його ще тремтіла, як він писав адресу, але він зійшов униз по сходах, щоб одчинити двері на вулицю й зустріти крамаря.
— А, ось індик! Ура! Здорові були, пане крамарю! З веселими святами!.. Оце так індик! Не можна повірити, щоб цей птах міг стояти на ногах, він поламав би їх під собою! Такого індика не можна донести туди, куди я вам скажу,— я дам вам на візника.
Все те Скрудж мовив з найвеселішим сміхом. Так само сміявся він і даючи хлопчикові гостинця, так само сміявся і вернувшися у свою хату, аж на стілець упав, захекавшись.
Нарешті Скрудж убрався в свій найкращий одяг і вийшов на вулицю. Якраз тоді люди виходили гуртами з дому, зовсім так, як показував йому дух теперішнього Різдва. Заклавши руки за спину, Скрудж ішов, поглядаючи на всіх із усмішкою. Він мав такий веселий і ласкавий вигляд, що троє чи четверо якихось добрих людей сказали йому: «Добридень, пане! З Різдвом будьте здорові!» І Скрудж потім часто казав, що ці слова були найрадісніші, наймиліші з усіх, які він коли-небудь чув.
Далі Скрудж пішов до церкви, потім прохожувався, дивився на людей, що поспішали кудись; привітно озивався до дітей, до старців, дивився униз у кухні, угору на вікна і відчував, що це все сповнює його серце радістю. Ніколи ще ніяка прогулянка, та й будь-що інше не робило його таким щасливим.
|
|
