|
жаючи на свій височенний зріст, дух примірявся до кожного місця. Він міг стояти так само вільно під низькою стелею, як і у високій горниці.
Може, втіха виявляти тую снагу, а може, просто духове ласкаве, великодушне серце та прихильність до вбогих людей привели його до домівки Скруджевого писаря, і дух пішов просто туди разом із Скруджем, що міцно держався за духову кирею. На порозі дух затримався, усміхнувся, поблагословив хату Боба Кретчита і покропив кількома краплями зі свого каганця. Подумайте собі тільки! Боб брав усього п'ятнадцять шилінгів на тиждень,— і* незважаючи на це, дух Різдва поблагословив його маленьку домівку.
Пані Кретчит, Кретчитова, була вбрана убого, в сукні двічі
перелицьованій, але прикрашеній стьожками; ті стьожки дуже дешеві, але за невеличкі гроші надають сукні краси. Пані Кретчит за поміччю Белінди Кретчитівни, своєї другої дочки, теж прибраної по змозі, накрила стіл скатертиною. Тим часом Петро Кретчит, старший син Кретчитовий, пробував виделкою, чи зварилася картопля. На Петрові були страшенно великі батьківські комірці, що Боб дав йому надіти задля свята. Кінці з тих комірців лізли Петрові в рот, але він дуже тішився зі свого убору та мріяв про те, щоб показатися в ньому десь у хорошому товаристві. Двоє молодших Кретчитенят,— хлопчик і дівчинка,— з галасом убігли до хати, гукаючи, що вони крізь двері в пекарні чули пах од гуски й впізнали свою власну гуску. Втішаючись любими мріями про підливу з яблуками та цибулею, вони почали стрибати навкруг столу, вихваляючи Петра, тимчасом як він (зовсім не гордий, хоч комірці, певно, задушили його) голосно цокнув покришкою з чавунчика й сповістив, що картоплю час узяти й обчистити.
— Що це так довго нема вашого батька й братика Тайні Тіма? — мовила пані Кретчит.— Та й Марта щось не йде!..
— Марта ось де, мамо! — сказала молода дівчина, входячи в хату.
— Ось Марта, мамочко! — гукали двоє молодших Кретчитенят.— Ох Марто! Коли б ти знала, яка в нас гуска!!!
— Що це ти так пізно прийшла сьогодні, моя дитино?— спитала пані Кретчит, цілуючи Марту кілька раз та з ніжною турботою здіймаючи з неї хустку й капелюшок.
— Треба було ввечері кінчати багато роботи, мамочко,— відказала дівчина,— а сьогодні все поприбирати.
Увійшов батько, маленький Боб. На ньому була довга шалька з торочками; старе вбрання було позашиване й вичищене, щоб було святочне. Він ніс на плечах Тайні Тіма, бо Тайні Тім, бідненький, ходив на милиці і його ніжки були позаправлені в залізні лубки.
Аж ось полумисок поставили на стіл, і Боб проказав молитву... Навіть Тайні Тім, заохочений двома молодшими Кретчитенятами, застукав ножем об стіл і гукнув:
— Ох, яка гуска!
Ніколи не було такої гуски! Боб сказав, що він не вірить, щоб коли-небудь пекли таку гуску...
|
|
