|
почала плескати щупленькими рученятами й сердечно сміятися.— Я приїхала по тебе, щоб одвезти тебе додому, додому, додому!
— Додому, моя маленька Фанні? — спитав здивований хлопчик.
— Еге ж! — одповіла дівчинка, сяючи од втіхи.— Додому, зовсім і назавжди! Тато став такий добрий, що в нас дома тепер просто рай! Він так ласкаво зі мною розмовляв одного вечора, як я йшла спати, що я не побоялася у нього спитати ще раз, чи можна тобі вернутися додому. Він відповів, що можна, і послав мене з повозом по тебе. Ти будеш дорослим чоловіком,— провадила дівчинка, широко розчиняючи очі,— і вже ніколи не вернешся сюди, ми святкуватимем усі свята вкупі й будемо веселитися більше всіх у світі!
Тим часом скриньку молодого Скруджа прив'язали до повозу; діти швиденько попрощалися з тією школою, сіли в повіз і хутко поїхали садком, збиваючи колесами іній та сніг з кущів над доріжкою.
— Дівчинка була завжди таким тендітним створінням і могла зів'янути од найменшого подиху відру,— зауважив дух,— але серце в неї було добре.
— О! — скрикнув Скрудж.— Твоя правда! Я не буду казати, що ні — Боже мене борони.
— Вона потім умерла, вже бувши заміжньою, і в неї, здається, зосталися діти? — спитав дух.
— Одна дитина,— відповів Скрудж.
— Твій племінник?
Скруджеві стало ніяково; він відповів коротко:
— Еге...
Скрудж і дух залишили школу і в ту ж мить опинилися на людних вулицях у великому місті.
Скрудж був дуже стомлений, і на нього напала непоборна дрімота. Він опинився в своїй спочивальні і востаннє притиснув гасильника... Рука його ослабла. Ледве він успів дійти, хитаючись, до ліжка й лягти на нього, як зараз заснув тяжким сном.
Строфа III. ДРУГИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ
Скрудж спав; далі захропів на всю хату й прокинувся. Сів на ліжку й став приходити до пам'яті. Він добре знав, що дзвін знов виб'є першу годину.
Але ж хоч він був готовий на все, та не був готовий до того, щоб перед ним нічого не робилося. Через те, коли пробило першу годину й ніхто не з'явився, його огорнув страх. Пройшло п'ять хвилин, десять... чверть години — ніхто не з'являвся. Тільки червонясте світло, з тої пори, як вибило годину, ринуло цілим потоком на ліжко, де Скрудж лежав увесь той час. Це світло було страшне Скруджеві й турбувало його більше, ніж дванадцять духів разом, бо він не міг угадати, що то за світло й до чого воно...
Нарешті він почав думати, що джерело того світла в сусідній кімнаті, бо справді світло йшло звідти. Зрозумівши це, Скрудж тихенько встав із ліжка і, чалапаючи пантофлями*, пішов до дверей.
|
|
