|
|
|
|
|
|
|
|
|
— О Скрудже! — сказав привид.— У кожного чоловіка душа не повинна бути замкнена,— треба, щоб вона завжди зустрічалася зі своїми близькими, щоб мала співчуття до інших; коли душа не робила цього за життя, то мусить спокутувати це по смерті. Вона засуджена тинятися по світі й бачити,— о горе мені! — те бачити, до чого вже не може прилучитися, тих бачити, що за життя могла б з ними ділитися, що їх щастя держала в своїх руках.
Од цих речей Скруджеві серце боляче стислося, він почав тремтіти.
— До тебе прийдуть три духи,— закінчив привид.— Сподівайся першого з них завтра в першій годині ночі.
— Чи не можна б мені прийняти усіх разом і на тому скінчити, Якове? — натякнув Скрудж.
— Другого сподівайся на другу ніч, в ту саму годину. Третій прийде на третю ніч з останнім дзвоном півночі. Мене ти більше не побачиш; але задля твого власного щастя пам'ятай все, що було цієї ночі...
Подорож Скруджа різдвяної ночі в часі й просторі — можливість осягнути своє життя.
|
|
|
|
|
|
Строфа II. ПЕРШИЙ ІЗ ТРЬОХ ДУХІВ
Коли Скрудж прокинувся, було так темно, що він, сидячи на ліжку, ледве міг одрізнити прозорі вікна від непрозорих стін своєї хати. Силкуючися що-небудь розгледіти в темряві своїми проникливими очима, він почув, що б'є годинник із сусідньої церкви; годинник вибив чотири чверті; Скрудж почав прислухатись, щоб почути, яку ж то годину битиме годинник.
— Година, і нічого нема! — скрикнув Скрудж полегшено.
Але він вимовив це раніше, ніж пробило саму годину, і як тільки дзвін глибоким, густим, суворим голосом прогув: «бом!» — година! — в ту ж хвилину в хату полилося світло і запона на Скруджевому ліжку розсунулася. ...Скрудж схопився і напівлежачи просто зустрівся поглядом з тим неземним гостем, що його потурбував...
Цей гість був чудна істота: він мав дитячу постать, однак був більше схожий на діда; але якийсь дивний простір одсовував його від очей і зменшував у дитину. Волосся спадало йому на плечі й було зовсім біле, як у діда, але на його свіжому обличчі не було жодної зморшки. Руки в нього були довгі та міцні, голі, так само як і ноги, але ноги були дуже делікатні. На гостеві була сорочка, дуже біла, підперезана ясним блискучим поясом. Він держав гілку вічнозеленої зимової рослини, а убрання на ньому було прикрашене літніми квітками. Але найдивніше було те, що од його голови йшло широким пасмом світло,— воно освітлювало все навкруги. Але під рукою він тримав великий гасильник, і здавалося, що коли він в якусь смутну хвилю надягне той гасильник замість капелюха, то світло зараз погасне. Але і це ще не було найдивніше в тому створінні, як придивив-
|
|
|
|
|
|
|
|
|
