|
їм прийдеться розлучитися. І писар замотав шию білою хустиною і думав, як би його зігрітися коло свічки, але це була трудна справа!..
- Будьте здорові зі Святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в хату.
— Що за дурниці! — відказав Скрудж.
Племінник зігрівся, швидко йдучи по холоду та по туману; на щоках у нього грала краска, очі блищали. Він був дуже гарний в цю хвилину.
— Різдво дурниці, дядечку!? — спитав племінник.— Ви, звичайно, так не думаєте?
— Думаю,— відповів Скрудж.— «Веселе Різдво!» Яке ти маєш право веселитися? З якої речі тобі радіти? Ти, здається, доволі вбогий...
— Ну, та не гнівайтеся ж, дядечку! — сказав племінник.
— Як же мені не гніватися,— бурчав дядько,— коли той світ, де я живу, заселений такими дурнями, як ти! «Радісне Різдво!» Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину не став багатший; це той час, коли треба лічити по книгах і бачити, що кожна стаття за всі дванадцять місяців була проти нас. Коли б я міг робити так, як бажаю,— скрикнув Скрудж з лютістю,— то я б кожного дурня, що шляється та славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!
— Дядечку! — благав племінник.
— Племіннику,— одказав суворо дядько,— святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.
— Хіба це святкування! — скрикнув племінник.— В тім-то й річ, що ви його зовсім не святкуєте!
— Ну, то не заважай мені зовсім про нього не думати. Нехай воно тобі буде щасливе! А справді, чи принесло воно тобі коли-небудь щастя?
— Є багато речей, що я з них міг би добути щастя, але я ними не скористався,— між іншим і Різдво так само. Але, окрім моєї великої шаноби до святого Різдва, я ще вважаю цей день найкращим в цілому році; добрий, веселий, ласкавий, привітний день! Єдиний з усіх довгих днів, коли всі вузькі серця ширшають, єдиний день, коли всіх бідніших людей вважають за своїх товаришів у житті, а не створіннями іншої породи. І через те, дядечку, хоч Різдво й не поклало мені в кишеню ані шматочка злата або срібла, а я все ж певний, що воно мені дало добро і буде ще його давати; я славлю його...
— Ви великий красномовець, добродію, і я дивуюся, чому ви не подастеся до парламенту.
— Та не гнівайтеся, дядьку! — мовив племінник,— а краще приходьте до нас завтра обідати.
— Іди ти до.. і Скрудж договорив до кінця,— перше ніж я прийду до тебе!
|
|
