|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Одного або двох я, правда, визнав за голландців, але, як виявилося потім, я помилився. Усіх їх було одинадцять чоловік.
Троє з них, мабуть, були привезені сюди як полонені, бо я не помітив у них ніякої зброї і мені здалося, що у них зв'язані ноги. Я бачив, як п'ять чоловік, що першими вискочили на берег, витягували їх з човна.
Один полонений, очевидно, про щось просив: його жести свідчили і про страждання, і про благання, і про відчай. Певно, він зовсім розгубився. Двоє інших також благали про щось і
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Жан Гранвіль. Робінзон і полонені
|
також піднімали руки до неба, але загалом були немовби спокійніші і не
|
|
|
|
|
|
так бурхливо виявляли своє горе. Розбійники, очевидно, не мали наміру вбивати своїх полонених. Налякавши їх і познущавшися з них, лиходії розбіглися по острову, бажаючи, мабуть, оглянути місцевість, де вони опинились. Полонених вони залишили під наглядом двох своїх товаришів. Але, певно, ті були п'яні: як тільки інші пішли, обидва вони залізли у човен і вмить заснули.
Таким чином, полонені залишилися самі. Але, замість того щоб скористатися наданою їм свободою, вони сиділи на піску, озираючись навколо, у безвихідній розпуці.
Це нагадало мені перший день мого перебування на острові.
Так самісінько і я сидів на березі, дико оглядаючись навколо. Я та-
кож вважав себе загиблим. Я був тоді впевнений, що мене розтерзають хижі звірі, видерся на дерево і пробув там усю ніч. Взагалі немає таких страхіть, які не примарилися мені в перший час. Але як спокійно прожив я всі ці роки! Та цього я тоді не передбачав.
Так само і ці троє нещасних впадали у розпач, не знаючи, що порятунок недалеко.
Розділ двадцять п'ятий. РОБІНЗОН ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З КАПІТАНОМ АНГЛІЙСЬКОГО СУДНА
їх ніхто не стеріг, і я вирішив, не чекаючи вечора, пробратися до них і поговорити з ними. Мені кортіло довідатись, що це за люди і чому вони тут. Я пішов до них у тому химерному вбранні, яке я щойно описав. За мною вслід ішов П'ятниця. Він так само був озброєний з голови до ніг, хоч і не здавався таким опудалом, як його господар.
Я підійшов до трьох полонених зовсім близько (вони сиділи до мене спиною і не могли бачити мене) і голосно спитав їх по-іспанськи:
— Хто ви такі, сеньйори?
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
