|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
протягти його по землі сорок п'ять сажнів*, які відокремлювали його від води.
Одне слово, в історії з пірогою я поводився, як дурник, якого тільки може вдати людина, що не втратила розуму.
...Всі мої спроби спустити човен на воду закінчилися безуспішно: моя пірога залишилася там, де була!
Я був вражений до глибини душі і тільки тепер зрозумів, як безглуздо братися за роботу, коли ще невідомо, скільки вона вимагає часу і праці і чи стане сили довести її до кінця.
За цією безглуздою роботою пройшли мої четверті роковини перебування на острові.
|
|
|
|
|
|
|
Перебуваючи на острові, Робінзон здолав той шлях, який пройшла людська цивілізація від первісних часів до XVII століття.
|
|
|
|
|
|
Розділ двадцятий. РОБІНЗОН РЯТУЄ ОДНОГО ДИКУНА І ДАЄ ЙОМУ ІМ'Я П'ЯТНИЦЯ ,
Минуло ще років півтора. Якось рано-вранці я, на великий свій подив, побачив біля самого берега п'ять чи шість індійських пірог. Людей не було видно, отже, дикуни, мабуть, вийшли на берег і десь пішли. Я знав, що в кожну пірогу звичайно сідає шість чоловік, а то й більше, і, одверто кажучи, трохи розгубився. Я зовсім не чекав, що мені доведеться битися з таким численним ворогом.
Висувати голову було небезпечно. Я сховався за вершиною і став дивитися в підзорну трубу. Дикуни тепер повернулися до своїх човнів. їх було не менше як тридцять чоловік. Вони запалили на березі багаття і, очевидно, готували на вогні якусь їжу. Я не міг розпізнати, що саме варилось у них, бачив тільки, що вони танцюють навколо багаття з шаленими стрибками і рухами, як звичайно танцюють дикуни.
Продовжуючи дивитися на них в підзорну трубу, я побачив, що вони підбігли до човнів, витягли звідти двох чоловіків і поволокли до багаття. Очевидно, цих нещасних було призначено вбити. До цієї хвилини вони, певно, лежали в човнах із зв'язаними руками й ногами. Одного з них вмить збили з ніг; мабуть, його вдарили по голові дрючком або дерев'яним мечем, цією звичайною зброєю дикунів; враз на нього накинулися ще двоє чи троє і взялися до роботи: розрізали живіт і почали його потрошити.
Другий полонений стояв поблизу, чекаючи такої ж самої долі.
Пораючись біля першої жертви, мучителі забули про нього. Нещасний відчув себе на волі, і у нього, очевидно, з'явилась надія на врятування: він раптом рвонувся вперед і з страшною швидкістю кинувся бігти. Він біг піщаним берегом у той бік, де було моє житло.
Одверто кажучи, я дуже злякався, коли побачив, що він біжить просто на мене. Та й як було не злякатися: мені в першу хвилину здалося, що навздогін йому кинулась уся ватага. Проте я залишився на посту і скоро побачив, що за втікачем женуться тільки два чи три чо-
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
