|
Розділ двадцять сьомий. КАПІТАН ЗНОВУ КОМАНДУЄ СВОЇМ КОРАБЛЕМ.— РОБІНЗОН ПОКИДАЄ ОСТРІВ
Злочинці каялися, здається, від щирого серця і благали тільки про одне: щоб їх не вбивали.
Бачачи таку покірливість цих жалюгідних людей, наляканих загрозою смерті, я сказав собі:
«Ось коли прийшла до мене година визволення. Цих нещасних так налякано, що, звичайно, вони виконають будь-яку нашу вимогу: варто нам наказати, і вони допоможуть нам оволодіти кораблем».
І відійшовши подалі, за дерева, щоб вони не могли побачити, який убогий вигляд у грізного начальника острова, я вигукнув:
— Покликати до мене капітана!
Один з наших людей урочисто підійшов до капітана і сказав:
— Капітан, вас кличе начальник!
А капітан не менш урочисто відповів:
— Передайте його сіятельству, що я зараз з'явлюся. Почувши таку мову, бунтівники остаточно притихли. Вони
повірили, що недалеко від них перебуває сам губернатор із загоном, в якому налічується п'ятдесят чоловік.
Коли капітан підійшов до мене, я повідомив його, що хочу оволодіти кораблем з допомогою наших полонених. Капітан був у захваті. Ми вирішили завтра ж уранці виконати цей план.
***
Коли капітан поїхав, я звелів покликати до себе полонених і завів з ними серйозну розмову.
Я знову сказав їм, що, по-моєму, вони роблять розумно, залишаючись на острові, бо коли б капітан узяв їх з собою на батьківщину, їх неодмінно б повісили.
Я розповів їм докладно, як я потрапив на цей острів, як потроху влаштував своє господарство, як збирав виноград, як сіяв рис і ячмінь, як навчився пекти хліб.
Я показав їм свої укріплення, свої комори, свої лани і загороди — одне слово, зробив усе, щоб життя на острові було для них не таке важке. - Я покинув їм усю свою зброю (тобто п'ять мушкетів, три мисливські рушниці і три шаблі). Я залишив їм півтори бочки пороху і докладно пояснив, як доглядати кіз, як доїти і відгодовувати їх, щоб вони були гладшими, як робити масло і сир.
Таким чином, мені довелося розповісти цим людям усю довгу історію мого трудового, самотнього і томливого життя на острові протягом двадцяти восьми років.
Прощаючись з ними, я обіцяв, що попрошу капітана залишити їм ще дві бочки пороху та насіння овочів, і розповів їм, як важко було мені без цього насіння. Мішок з горохом, який капітан привіз мені для страв, я також віддав їм, порадивши залишити весь горох на посів, щоб у майбутньому його стало більше.
Після цієї розмови з вигнанцями я другого ж дня рано-вранці переїхав на корабель.
|
|
