|
|
Хоч нам і не терпілося поставити паруси і вирушити в далеке плавання, все ж таки ми ще цілу добу стояли на якорі.
Наступного дня рано-вранці ми побачили, що до корабля пливуть дві людини. Виявилося, що це двоє з тих п'ятьох, яких ми залишили на острові.
— Візьміть нас з собою! — кричали вони.— Вже краще повісьте нас, але не кидайте на острові. Наші товариші все одно нас уб'ють.
У відповідь на їхню просьбу капітан заявив, що не може взяти їх без мого дозволу. Але кінець кінцем, узявши з них урочисту клятву, що вони виправляться і будуть поводитися смирно, ми прийняли їх на корабель.
Тому що незабаром починався приплив, на берег було послано шлюпку з речами, які я обіцяв поселенцям. До цих речей капітан додав, на мою просьбу, сундук, повний різного одягу. Вони взяли цей подарунок з великою вдячністю.
Прощаючися з вигнанцями, я дав їм слово, що не забуду про них і, коли тільки в якомусь порту ми зустрінемо корабель, путь якого йтиме повз мій острів, я попрошу капітана того корабля зайти за ними і приставити їх до рідного краю.
Коли я покидав цей острів, я взяв з собою на пам'ять велику гостроверху шапку, власноручно пошиту з козиного хутра, парасольку і одного папугу. Не забув я взяти і гроші, але вони так довго лежали у мене без ніякого вжитку, що зовсім потемніли. Тільки після того, як я ретельно почистив їх, вони знову стали схожі на срібло. Узяв я також і золоті монети, знайдені колись на розбитому іспанському кораблі.
Як потім виявилося з корабельних записів, мій від'їзд відбувся 19 грудня 1687 року.
Отже, я прожив на острові двадцять вісім років, два місяці і дев'ятнадцять днів.
По дорозі я заїхав до іспанців і взяв їх з собою на корабель. Вони були дуже раді і з слізьми на очах дякували мені.
Але, здається, найщасливішим був П'ятниця, бо його старий батько разом з нами вирушив у далеку дорогу.
Переклад Євгена Крижевича
Словничок
Миля — тут: морська міра довжини, що дорівнює 1,852 км. Сажень — старовинна міра довжини, яка дорівнює 2,134 м. Шифоньєрка — невелика шафа для зберігання білизни, книг тощо.
|
|
