|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Я наказав йому йти за мною, і ми рушили в дорогу. Йшли ми довго, тому що я повів його не у фортецю, а зовсім в інший бік — до найдальшої частини острова, до мого нового грота. В гроті я дав йому хліба, кетяг родзинок і трохи води; все це було йому дуже потрібне після швидкого бігу.
Коли він підкріпив свої сили, я вказав йому на куток печери, де в мене лежав оберемок рисової соломи, і пояснив йому знаками, що він може лягти спати.
Бідолаха ліг і вмить заснув. Я скористався випадком, щоб краще розгледіти його.
|
|
|
|
|
|
Ілюстрація до роману французького видання 1856 року
|
Це була гарна молода людина, високого зросту, прекрасної будови, з розвиненими мускулястими руками й
|
|
|
|
|
|
ногами. На вигляд йому було років двадцять п'ять — двадцять шість. На обличчі його я не помітив нічого похмурого чи лютого. Це було мужнє і в той самий час ніжне і приємне обличчя європейця, і часто на ньому з'являвся вираз лагідності, особливо коли він посміхався. Волосся у нього було чорне і довге; воно не кучерявилось, як овеча шерсть, а падало на обличчя рівними пасмами. Чоло в нього було високе, відкрите; колір шкіри не чорний, а темно-коричневий, але не того жовто-рудого відтінку, який буває у тубільців Бразилії, а швидше оливковий, дуже приємний для ока. Обличчя в нього було кругле, щоки повні, ніс невеликий, але не приплющений, як це буває у негрів. Рот у нього був гарний, губи тонкі, красиві, а зуби рівні, білі, як слонова кістка.
Спав він не більше як півгодини, вірніше не спав, а дрімав, потім схопився на ноги і вийшов із печери до мене.
Я доїв у загоні своїх кіз. Побачивши мене, він зразу ж підбіг до мене і знову впав передо мною на землю, виявляючи різними знаками найпокірливішу вдячність і відданість.
Припавши лицем до землі, він знову поставив собі на голову мою ногу і взагалі всіма доступними йому засобами намагався показати мені свою безмежну рабську покірність і сказати, що з цього дня він буде служити мені все життя.
Я зрозумів багато з того, що він хотів мені сказати, і постарався розтлумачити йому, що я цілком задоволений ним.
З того ж дня я почав його вчити англійським словам. Найперше я сказав йому, що буду називати його П'ятницею (я вибрав для нього це ім'я на згадку про той день, коли врятував йому життя). Потім я навчив його вимовляти моє ім'я, навчив також говорити «так» і «ні» і розтлумачив значення цих слів.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
