|
|
Я приніс йому молока в глиняному глечику і показав, як умочати в нього хліб. Він зразу навчився всьому цьому і став знаками показувати мені, що моє частування йому подобається.
Скоро П'ятниця довів мені, як самовіддано він мене любить. Я не міг не визнати в ньому друга і перестав берегтися його.
Ніколи жодна людина не мала такого люблячого, такого вірного і щирого друга. Ні дразливості, ні лукавства не виявляв він щодо мене; завжди послужливий і привітний, він був прив'язаний до мене, як дитина до рідного батька. Я певний, що при потребі він з радістю пожертвував би для мене своїм життям.
Я був дуже щасливий, що у мене нарешті з'явився товариш, і пообіцяв собі навчити його всьому, що могло б принести йому користь, а насамперед навчити його говорити мовою моєї батьківщини, щоб ми з ним могли розуміти один одного. П'ятниця виявився таким здібним учнем, що кращого не можна й хотіти.
Але найцінніше було в ньому те, що він учився так старанно, з такою радісною готовністю слухав мене, такий був задоволений, коли розумів, чого я від нього хочу, що для мене було великою насолодою вчити його і розмовляти з ним.
Відтоді як з'явився П'ятниця, життя моє стало таке затишне й легке, що коли б тільки я міг вважати себе у безпеці від інших дикунів, я, справді, здається, без жалю погодився б залишитися на острові до останніх своїх днів.
Розділ двадцять третій. РОБШЗОН СПОСТЕРІГАЄ ЗА ПОЛОНЕНИМИ
Не встиг я видертися на гору, як зразу ж побачив корабель.
Він стояв на якорі південно-східного краю острова, миль за вісім від мого житла. Корабель був, без сумніву, англійський, та й човен, як я зміг тепер упевнитися, виявився англійським баркасом.
Не можу висловити, які різноманітні почуття викликало в мені це відкриття.
Не можна змалювати словами мою радість, радість очікування близької зустрічі з моїми земляками (значить, з друзями), коли я побачив корабель, та ще англійський.
Разом з тим якась таємна тривога, що її я не міг собі пояснити, примушувала мене бути на сторожі.
Стоячи на горі, я стежив за човном, який наближався до острова.
Раптом він різко повернув і пішов уздовж берега в напрямі до бухточки, де я колись причалював плотами. Очевидно, люди, що сиділи в човні, наглядали, де їм краще пристати. Вони не помітили бухточки, а причалили в іншому місці, за півмилі від неї.
Я був щасливий, що вони висіли саме там, бо якби вони увійшли в бухточку, вони опинилися б, так би мовити, біля порога мого житла і — хто знає! — можливо, вигнали б мене з фортеці і пограбували б її.
Люди вийшли на берег, і я зміг упевнитися, що це й справді англійці, у всякому разі більшість із них.
|
|
