|
Я не тільки був упевнений, що цей рис і цей ячмінь послано мені самим Господом Богом, який піклується про моє життя, але не мав сумніву і в тому, що на острові для мене заготовлено ще багато таких самих колосків. Я нишпорив по всіх закутках мого острова, заглядаючи під кожну купину, під кожний горбочок, але ніде не знайшов ні рису, ні ячменю.
Тільки тоді я нарешті згадав про мішки з пташиним кормом, який я витрусив на землю біля своєї печери.
Чудо з'ясувалося дуже просто!
Ви можете собі уявити, як ретельно збирав я колоски, коли вони визріли (це було наприкінці липня). Я підібрав з землі всі зернятка і сховав їх у сухому надійному місці. Весь урожай першого року я вирішив залишити на посів: я сподівався, що з часом у мене збереться такий запас зерна, що його стане і на насіння, і на хліб.
Але тільки на четвертий рік я міг дозволити собі виділити для харчування частину зерна, та й то дуже малу.
* * *
ЗО вересня. Сьогодні сумна річниця мого прибуття на острів. Я підрахував зарубини на стовпі, і виявилось, що я живу тут рівно триста шістдесят п'ять днів!
Чи пощастить мені коли-небудь вирватися з цієї тюрми на волю?
Недавно я помітив, що у мене залишилося дуже мало чорнила. Треба буде витрачати його економніше: досі я писав щодня і записував у щоденник усякі дрібниці, а тепер буду записувати лише видатні події мого життя.
Розділ дванадцятий. РОБІНЗОН ВИГОТОВЛЯЄ ПОСУД
І я вирішив, що коли тільки знайду придатну глину, виліплю кілька великих глечиків для зерна. Про такий глиняний посуд, в якому можна було б готувати страву, я поки що не мріяв.
Я думаю, що жодна в світі людина не відчувала такої радості з такого мізерного приводу, яку відчув я, коли впевнився, що вдалося виготовити горщики, які не бояться ні води, ані вогню.
Я ледве міг діждатися, поки мої горщики прохолонуть, щоб можна було в один із них налити воду, поставити знову на вогонь і зварити на ньому м'ясо. Горщик був прекрасний. Я зварив собі з козлятини дуже добрий бульйон; звичайно, коли б покласти до бульйону капусту й цибулю та заправити вівсяним борошном, він був би ще кращий.
Тепер я став думати, як зробити кам'яну ступку, щоб перемелювати зерно; адже про такий чудовий витвір мистецтва, як млин, не могло бути й мови: одній парі людських рук не під силу виконати таку роботу.
Тепер треба було подумати про те, як я буду місити свої паляниці, коли приготую борошно.
Насамперед у мене не було розчини; втім, цьому лихові все одно запобігти було нічим, і тому про розчину я не турбувався. Але як
|
|
