|
І він кинув на підлогу шмат паперу, який я відразу пізнав. Це була та сама карта на жовтому папері, з трьома червоними хрестиками, що її я знайшов на дні скрині Біллі Бонса. Чому лікар віддав її Сілверові,— цього я ніяк не міг збагнути.
Натомість бунтівники, побачивши карту, зраділи до нестями. Вони накинулись на неї, мов коти на мишу. Карта переходила з рук у руки, один виривав її в іншого. Пірати лаялися, кричали, заливалися дитячим сміхом — хтось би подумав, що вони не тільки вже мацають золото руками, а навіть пливуть собі з ним безпечно додому.
— Так,— сказав один,— це Флінтова карта, нема сумніву. Отут написано «Дж. Ф.», ще й кривулька внизу, він завше так розписувався.
— Все це добре,— сказав Джордж,— але як же ми заберемо з собою скарби, коли не маємо корабля?
Сілвер нараз підхопився з барильця і, спираючись рукою на стіну, закричав:
— Стережися, Джордже! Ще одне таке слівце, і я викличу тебе на герць. Як? А звідки я знаю? Це ти мав би мені сказати. Ти й усі інші, що через них я позбувся шхуни, бодай би ви згоріли! Та куди тобі з твоїм тарганячим мозком придумати щось путнє! Але бодай чемно розмовляти ти можеш і мусиш, Джордже Меррі, затям це!
— Таки й правда,— сказав старий Морґан.
— Правда? Ще б пак! — підхопив корабельний кухар.— Ви згубили судно, а я знайшов скарб. То хто ж із нас вартніший? Але я складаю з себе свої звання, хай йому чорт! Обирайте собі, кого хочте за кап'тана. З мене годі!
— Сілвера! — загукали всі.— Тулуб назавше! Тулуб — наш капітан!
— Он якої ви тепер заспівали! — крикнув кухар.— Що ж, Джордже, голубе мій, доведеться тобі почекати іншої нагоди. Щастя твоє, що я людина незлобива. Не така в мене натура. А тепер, браття, що робити з цим чорним знаком? Виходить, він тепер ні до чого, ге ж? Дік накликав на себе лихо, зіпсував свою Біблію, і все це даремно.
— А хіба ж вона не годиться для присяги? — пробурмотів Дік, видимо стурбований цією халепою на свою голову.
— Біблія з вирізаним крайчиком! — глузливо відказав Сілвер.— Та нізащо в світі! У ній тепер сили не більше, як у звичайному співанику.
— Та невже? — вигукнув Дік, якось наче зрадівши.— Ну, та нехай, така теж може на щось придатись.
— А цю штуку на тобі, Джіме, на пам'ять,— сказав Сілвер, простягаючи мені велемовний клаптик паперу.
Він був завбільшки з велику монету і з одного боку чистий, бо його вирізали з останнього аркуша книги. З того боку, де друкований текст, усе було заміщене вуглем. Він уже злазив і забруднив мені пальці. А де чистий бік, так само вуглем вивели одне слово: «Скинуто».
Я зберіг цей чорний знак як цікавинку, і ось він зараз переді
|
|
