|
— То шхуна ціла?! — вигукнув лікар.
Я нашвидку розповів йому про свої пригоди, і він мовчки вислухав мене.
— Це просто доля,— зауважив він, коли я скінчив.— На кожному кроці ти рятуєш нам життя. Тож як ти можеш думати, що ми покинули тебе напризволяще? Це була б погана віддяка тобі, хлопче, за все, що ти для нас зробив. Ти викрив змову, ти знайшов Бена Ґана,— а це найкраще, що ти зробив досі та й за все життя зробиш, навіть доживши до ста років. А цей Бен Ґан такий чортяка!.. Гей, Сілвере! — вигукнув нараз лікар.— Сілвере! Я хочу дати вам одну пораду,— мовив він, коли кухар підійшов ближче.— Не дуже хапайтеся шукати скарби.
— Сер, я б з дорогою душею, але не можу! — відповів Сілвер.— Адже, перепрошую, тільки пошуком скарбів я спроможуся врятувати життя собі й цьому хлопцеві, і це щира правда.
— Як так, Сілвере,— сказав лікар,— то я дам вам ще одну пораду: будьте насторожі, коли знайдете їх.
— Перепрошую, сер,— озвався Сілвер,— але ви кажете і забагато і замало. Що ви маєте на меті? Чом ви покинули блокгауз? Чом віддали мені карту? Цього я не знав і не знаю. А тим часом я слухняно виконав вашу волю, хоч мені ані натяком не дали надії! Але це вже занадто. Коли ви не хочете прямо пояснити мені, що у вас на думці, то так і скажіть, і я випускаю кермо з рук.
— Ні,— задумливо промовив лікар,— я не маю права сказати вам більше. Розумієте, це не моя таємниця, Сілвере. Інакше, повірте, я б усе вам розповів. Але скажу вам навіть трохи більше, ніж маю на те право, хоч мені й перепаде за це від капітана, щоб я так живий був! Отож, слухайте, я дам вам маленьку надію, Сілвере: якщо ми обидва видеремося з цієї пастки, я зроблю все можливе, крім кривоприсяж-ництва, аби врятувати вас від шибениці.
Обличчя Сілверове проясніло.
— Сер, навіть рідна мати не могла б мене втішити так, як оце ви! — вигукнув він.
— Це перша моя поступка вам,— докинув лікар.— І друга така: я раджу тримати хлопця біля себе, а коли вам потрібна буде підмога, кличте мене. Я спробую стати вам у пригоді, і тоді побачите, що я не кидаю слів на вітер... Бувай, Джіме.
Доктор Лівсі потиснув мені руку через частокіл, кивнув головою Сілверові й швидко попростував до лісу.
Розділ XXXIV. І ОСТАННІЙ
Наступного дня ми вдосвіта взялися до праці, бо треба було перенести все золото з печери на берег, а це майже миля відстані, і потім три милі везти його шлюпкою на «Еспаньйолу»,— що становило досить важке завдання для такої малої кількості людей. Нас мало турбували три пірати, які десь блукали на острові, бо ми гадали, що надовго відбили в них бажання нападати. Але про всяк випадок ми поставили одного вартового на верхів'ї пагорба.
|
|
