|
|
1. Як Антон Чехов ставиться до своїх героїв? Чи співчуває Хрюкіну? Чи погоджується з Очумєловим? Чому саме такі прізвища автор дав героям твору?
2. Які риси людського характеру висміює автор в оповіданні?
3. За допомогою яких засобів письменник створює комічні ситуації? Поясніть роль комічного в характеристиці персонажів і розкритті ідеї твору.
4. Зазначте художні деталі в оповіданні. Яка їх роль у створенні комічних образів, ситуацій?
5. Як ви розумієте назву твору? Кого з героїв можна назвати хамелеоном? Чи зустрічали ви таких людей у своєму житті?
ТОВСТИЙ І тонкий На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі: один товстий, другий тонкий. Товстий щойно пообідав на вокзалі, і його губи лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом* і флердоранжем*. А тонкий щойно зійшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою і кофейною гущею. З-за його спини визирала худенька жінка з довгим підборіддям — його дружина, і високий гімназист з примруженим оком — його син.
— Порфирій! — вигукнув товстий, угледівши тонкого.— Чи ти це? Голубчику мій! Скільки зим, скільки літ!
— Матінко!— здивувався тонкий.— Миша! Друг дитинства! Звідки ти взявся?
Приятелі тричі поцілувалися і дивилися один на одного очима, повними сліз. Обидва були приємно здивовані.
— Любий мій! — почав тонкий після поцілунків.— От не чекав! От сюрприз! Ну, та глянь же на мене гарненько! Такий же красунь, як і був! Такий же душечка і чепурун! Ах, ти, Господи! Ну, як же ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш... Це ось моя дружина, Луїза, уроджена Ванценбах... лютеранка*... А це мій Нафанаїл, учень третього класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! В гімназії разом учились!
Нафанаїл трохи подумав і зняв шапку.
— В гімназії разом учились! — продовжував тонкий.— Пам'ятаєш, як тебе дражнили? Тебе дражнили Геростратом* за те, що ти казенну книжку цигаркою пропалив, а мене Ефіальтом* за те, що я ябедничати любив. Хо-хо... Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче... А це моя дружина, уроджена Ванценбах... лютеранка...
Нафанаїл трохи подумав і сховався за батькову спину.
— Ну, як живеш, друже? — спитав товстий, захоплено дивлячись на друга.— Служиш де? Дослужився?
— Служу, милий мій! Колезьким асесором* уже другий рік, і Станіслава маю. Платня погана... ну, та Бог з нею! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Чудові портсигари! По карбованцю за штуку продаю. Якщо ж хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, знижка. Перебиваємось сяк-так. Служив, знаєш, у департаменті, а тепер сюди перевели столоначальником по тому ж відомству... Тут буду служити. Ну а ти як? Либонь уже статський*? Га?
|
|
