|
хоча й шкода. Та що ж, як ви такі, аби скорше допастись до горілки, — це все ваше щастя. Як на правду, то мене аж верне, коли подумаю, що повертатись доведеться з такими типами, як ви.
— Всі знають, що в тебе язик підвішений, мов у попа, Джоне. Але ж були й інші, які незгірш за тебе вміли орудувати й кермувати,— сказав Ізреєл.— Проте вони не дерли так носа, бо й самі любили розважитись, і іншим не заважали.
— Це правда,— відповів Сілвер.— Але де вони тепер? Такий був П'ю — і помер жебраком. Флінт теж був такий — і помер від рому в Саванні. Та що там казати, ладні були хлопці, тільки де вони тепер, ось у чім клопіт!
— А все-таки,— поцікавився Дік,— що ми з ними зробимо, коли запопадемо їх?
— Отакого я люблю! — захоплено вигукнув кухар.— Оце діло. А що, по-твоєму, слід зробити? Висадити їх на безлюдний острів? Так робив Інґленд. Чи перерізати, наче свиней? Так робили Флінт і Біллі Боне.
— Біллі знався на цьому,— сказав Ізреєл.— «Мертві не кусаються»,— любив примовляти він. Ну а тепер він сам мертвий і може на собі перевірити свої слова. Так, Біллі мав тверду руку на ці справи.
— Атож,— погодився Сілвер,— тверду й нещадну. Але я, прошу мати на увазі,— чоловік лагідний, як справжній джентльмен. Хоча цього разу вже не до жартів. І як треба, то треба, браття. Тож я голосую за смерть. Не хочу я, щоб до мене, коли я сидітиму в парламенті й роз'їжджатиму в кареті, вдерся непроханим гостем, мов біс до ченця, один з тих позивайлів, що там у каюті. А зараз треба чекати, ось що я вам скажу. Та коли наспіє час — діяти безоглядно!
— А ти таки молодець, Джоне! — вигукнув стерничий.
— Скажеш це, Ізреєле, коли побачиш мене в ділі,— відповів Сілвер.— Я вимагаю тільки одного для себе — Трелоні. Я хочу скрутити оцими руками його баранячу голову!.. Діку,— звернувся він раптом до молодого матроса,— голубе, дістань-но мені з діжки яблуко — промочити горлянку.
Можете собі уявити, як я вжахнувся! Я хотів був вискочити з діжки й тікати чимдуж, але не зміг — так сильно калатало в мене серце й тремтіли ноги. Дік уже підвівся, та хтось його наче зупинив, і почувся голос Гендса:
— Стривай. Якого дідька смоктати цю гниль, Джоне? Дозволь нам краще збігати по ром.
Частина третя
Мої пригоди на березі
Розділ XIII. ЯК ПОЧАЛИСЯ МОЇ ПРИГОДИ НА БЕРЕЗІ
Все було ясно, як день. Сілвер був тепер капітаном, і заколотницька команда слухала тільки його. А чесні матроси — незабаром виявилося, що на борту все-таки залишилися такі,— були не дуже тямущі. Найімовірніше, що призвідці затуманили голови всім матро-
|
|
