|
|
Авжеж, ганебно героєві порпатись у гної, однак потім люди вільно дихатимуть і згадуватимуть його щирим словом подяки. Але як це зробити за один тільки день? Довго міркував Геракл, походжаючи круг муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею, і тут сів трохи спочити.
Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші із гноєм і сам стане бридкий та смердючий. Аж ні, не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки. До того ж він сам дав один тільки день.
Надвечір Геракл пішов до палацу елідського царя.
Щиро здивувався Авгій, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити всі його стайні.
— Та хіба один чоловік таке здужає? — спитав, не ймучи віри, елідський цар.— Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.
— А я це зроблю сам-один,— спокійно відказав Геракл.
— Ні, не зробиш! — затявся Авгій.— Закладаюсь, не зробиш.
— І я закладаюсь,— усміхнувся герой.— Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?
— Гаразд! — не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.
Покликали в свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:
— Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братись до діла.
Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос*, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчав з гори свої хвилі.
За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев'ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була то робота, до снаги тільки могутньому героєві,— твердий, кам'янистий ґрунт ледь піддавався, і раз у раз лопати і кайла ламалися.
Цілий день, не розгинаючись, Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді велів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на вечірньому прузі.
З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що робить Геракл, та ніде його не побачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів...
Та з лісу почулися глухі могутні удари — то Геракл з'єднував уже рівчак із Пенеєм. І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір'ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.
Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль
|
|
