|
сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не рожі, бо молоді пагінці рож і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.
«Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!» Я хотів застерегти моїх приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити...
VII
П'ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємницю життя маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:
— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть?
— Баранець їсть усе, що попадеться.
— Навіть квіти з колючками?
навіть квіти з колючками.
— Навіщо ж тоді колючки?
— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!
— О!
Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:
— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. І простодушні. І вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші... І ти гадаєш, що квіти...
— Де ж, пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!
Він глянув на мене здивовано.
— Поважною справою!
— Ти мовиш, як дорослі!
Мені стало соромно. А він додав безжально:
— Ти все плутаєш... ти все перекинув догори ногами! Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і
вітер розмаяв його золоту чуприну.
— Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. І цілий день торочить: «Я людина поважна! Я людина поважна!» — достоту, як ти. І дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб.
— Що?
— Гриб!
Маленький принц аж поблід із гніву.
— Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все ж їдять квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна? І коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже?
Він зашарівся, потім озвався знову:
— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з
|
|
