|
ними зерно впало в родючий ґрунт. Серце юного сироти повнилося вдячністю, й він, не вагаючись, пішов би у вогонь і в воду за тих, що дали йому освіту та напутили його на добро. Дік Сенд мав п'ятнадцять років, а мислив на всі тридцять.
Місіс Уелдон знала, чого вартий їхній вихованець. Вона могла спокійно довірити йому Джека. Малий тягся до Діка, відчуваючи, що «старший брат» його любить. Довгі години дозвілля, які так часто випадають під час переїзду, коли стоїть гарна година, коли вітрила наставлено добре, Дік із Джеком проводили разом. Юний матрос показував малому чимало цікавого з морської справи. Місіс Уелдон без страху спостерігала, як Джек у супроводі Діка Сенда стрибав по вантах*, здирався на фок-щоглу* до марса* або до поперечини брам-стеньги* й стрілою ковзав униз по фалу*. Дік завжди ставав попереду або позаду малого, щомиті ладен його підтримати, якби ручка п'ятирічного Джека сприснула. Такі вправи були дуже корисні для малого, який нещодавно одужав після тяжкої хвороби. На борту «Пілігрима» його бліді щічки швидко повнилися рум'янцем завдяки щоденній гімнастиці та свіжому морському повітрю.
Отак і минала подорож. Якби не супротивний ост, то ні команді, ні пасажирам «Пілігрима» не було б на що скаржитись.
Було близько дев'ятої години ранку. Стояла ясна сонячна погода. Дік Сенд із Джеком примостились на реї* бізань-щогли* й оглядали звідти всю палубу судна, а також чималий простір довкола. Позаду частину обрію затуляла грот-щогла* зі скісним гротом* і прапором на флагштокові*. Спереду над хвилями здіймався бушприт* зі своїми трьома кліверами*, що скидалися на три великих неправильних крила. Під ними надимався фок*, а вгорі тремтіли на вітрі фор-марсель* та фор-брамсель*. Шхуну-бриг знай повертали на лівий галс*, тримаючи якомога крутіше до вітру.
Дік Сенд саме пояснював Джекові, чому «Пілігрим» не може перекинутися, хоч і дає добрячий крен* на штирборт*: він-бо правильно навантажений і зрівноважений у всіх своїх частинах. Аж тут хлопчик урвав його, вигукнувши:
— Що це там таке?
— Ти щось бачиш, Джеку? — спитав Дік Сенд, зводячись у повний зріст на реї.
— Так, так! Онде! — відповів малий Джек, показуючи пальцем у проміжок між великим клівером і стакселем*.
Уважно подивившись туди, куди показував Джек, Дік Сенд закричав:
— Спереду, з лівого борту, під вітром до нас, уламок судна!
Розділ VII. ПРИГОТУВАННЯ
Зрозуміло, чому поява цього кита так схвилювала команду «Пілігрима». Смугач і справді здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм* — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду?
|
|
