|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
скільки сяє зірок на нічному небі. Ті очі ніколи не заплющувалися всі відразу, навіть коли Аргус засинав, тож він стеріг бідолашну телицю і вдень і вночі. І за це заплатив життям: за наказом Зевса Гермес* відтяв Аргусові голову.
Тоді розгнівана Гера наслала на Іо великого ґедзя, і той нещадно жалив телицю. Тікаючи від ґедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.
Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.
|
|
|
|
|
|
Голова Гермеса. Фрагмент мармурової статуї IV ст. до н. д.
|
— О, як ти, бідна, стогнеш! — співчутливо мовив Прометей.— Я нічим
|
|
|
не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає
безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе люди назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Найславетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що
всемогутній бог, через якого ми обоє
|
|
|
|
|
|
|
страждаємо, незабаром може втратити свою владу.
— Зевс утратить владу? Хіба це можливо?
— Можливо, і він сам квапить той час.
— А як це станеться?
— Не можу сказати.
— А коли? — допитувалась Іо. Але Прометей не міг розкрити їй великої таємниці, яку знав тільки він сам один. Колись, добуваючи для смертних руду в довгій, глибокій печері, Прометей так утомився, що ліг просто долі спочити і міцно заснув. Прокинувся він серед глупої ночі, скрізь було темно і тихо. Раптом його здивували якісь ледь чутні звуки. Він прислухався і почув тонесенькі старечі голоси, що протягло співали довгу пісню про майбутнє
|
людей і богів. То співали Мойри*, богині невблаганної Долі.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Якоб Йордане. Прикутий Прометей
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
